Ці методи відрізняються один від одного формою індентора (кулька, піраміда, конус), його матеріалом (загартована сталь, твердий сплав, алмаз) та величиною прикладеного навантаження (вимір макротвердості, твердості при малих навантаженнях і мікротвердості), а також способом вираження характеристик твердості.
Визначення твердості в макроскопічній області, тобто із застосуванням великих зусиль при випробуванні (F>ЗО Н), відповідно призводить до отримання великого відбитка, який вибирають як параметр макротвердості, характерного для структури в цілому. До випробувань такого роду відносяться способи визначення твердості. Брінеллю, Віккерсу та Роквеллу, а також деякі спеціальні методи вимірювання твердості при вдавлюванні кульки. Навантаження в останньому випадку знаходяться в інтервалі від 2 до 20 Н. Цей метод використовують переважно для випробувань дрібних деталей, тонких шарів і матеріалів з низькою твердістю. При визначенні мікротвердості з використанням невеликих і дуже малих навантажень (до 2 Н) вдається отримати характеристики твердості в специфічних областях. Оскільки відбитки, що отримуються, дуже малі, можна при використанні подібних методів провести локальний вимір твердості. Наприклад, можна виміряти твердість окремих кристаллітів «чи включень, а також описати зміну твердості в лікваційних ділянках або в зоні дифузії.
